Як банально та прагматично не прозвучить, але інститут спадкування – це ті правовідносини, в площині яких може опинитися будь-яка особа у будь-який час.
Втрачена в радянську епоху культура власності створює у сучасному світі чимало проблем, пов’язаних з передачею права власності на майно від одного покоління до іншого в порядку спадкування. Піклуватися заздалегідь про своє майно, готуючи його для передання нащадкам, у наш час все ще вважається поганим звичаєм, а іноді навіть поганою прикметою. А про те, щоб залишити заповіт та вирішити раз і назавжди проблему поділу спадщини між родичами, люди, як правило, замислюються у дуже вже поважному віці, іноді в умовах, коли особа і не здатна приймати зважені та усвідомлені рішення.

У минулому році наша компанія, захищаючи інтереси клієнтів, брала участь у судових спорах, що виникають з лізингових правовідносин.
Цікавою видається та обставина, що інститут лізингу для українського правового поля досить молодий і тому не може похвалитися зрілістю у єдності правового регулювання як з погляду судової практики, так і в аспекті договірних взаємовідносин.
Тому хотілося б звернути увагу на моменти, яким часто не надається важливого значення під час укладення договору лізингу, але які можуть вплинути на хід вирішення протиріч у лізингових правовідносинах

Одного разу між нами та російським колегою розгорілася суперечка з питання звільнення директора товариства. Він посилався на норму ст. 81 Трудового кодексу РФ, що дозволяє новому власникові підприємства звільнити директора, його заступників та бухгалтера, а також на положення ст. 69 Федерального Закону РФ «Про акціонерні товариства», якою передбачено право власника товариства в будь-який час припинити повноваження виконавчого органу товариства, і називав відсутність відповідної норми в українському законодавстві пропуском у праві. Ми, у свою чергу, стверджували, що це, навпаки, є запорукою захисту права директора, як і будь-якого іншого працівника, від незаконного звільнення, що гарантується нормою ст. 43 Конституції України.

Відомо, що найбільш поширеними є корпоративні конфлікти, пов'язані з відчуженням майна, яке є власністю акціонерного товариства. Особливо часто предметом розбіжностей стають активи значної вартості.

Тоді як механізм такого відчуження майна частенько заснований на недобросовісності посадових осіб акціонерного товариства та перевищенні ними своїх повноважень у частині укладення відповідних правочинів від імені товариства, глибина проблеми криється у недосконалості наявного правового регулювання цих відносин.

Якщо уявити функціонування держави як будівництво мурашника, стане зрозуміло, що її процві-тання залежить від системи, за якою вона будується і функціонує. На відміну від законів природи, що змушують мурах виконувати свої обов’язки, будуючи мурашник, життєзабезпечення держави залежить від законів, встановлених людиною.

Заочний розгляд справи у цивільному процесі передбачався як один із найбільш ефективних засобів боротьби із зловживаннями з боку відповідачів їх процесуальними правами у цивільному процесі.
Саме тому хотілося б детальніше розкрити особливості цього правового інституту.

У першому кварталі 2010 року всі вищі судові інстанції системи загальних судів, а також єдиний орган конституційної юрисдикції, надали суспільству своє бачення «правильного» розгляду земельних спорів: починаючи від ВГСУ з його рекомендаціями від 02.02.10 р. № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» (далі - Рекомендації) та ВСУ з його постановою Пленуму від 19.03.10 р. № 2 (якою істотно змінено постанову від 16.04.04 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ») (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 7), і закінчуючи КСУ з його рішенням від 01.04.10 р. № 10-рп/2010 за зверненням ВАСУ.
У цій статті ми розглянемо найцікавіші моменти, щодо яких вищі суди виклали свою (часто протилежну) думку, а також спробуємо спрогнозувати подальший розвиток практики.

Нормативне регулювання земельних відносин в Україні - досить хвороблива тема і про це написано чимало статей. Зараз нам хотілося б зупинитися на ще одному питанні, присвяченому оформленню документів, які засвідчують право на землю, а також на порядок отримання державних актів на землю.

У 2009 році було прийнято кілька нових нормативних актів, які трохи змінили підхід до оформлення права власності на землю.

Слід звернути увагу, що проривом у сфері правового регулювання земельних відносин стало прийняття Закону України від 05.03.09 р. № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» (далі - Закон № 1066). Проаналізуємо його.

Інститут кумулятивного голосування для обрання органів управління акціонерного товариства, що давно існує у ряді розвинених країн світу, вперше отримав реалізацію в українському праві з прийняттям Закону України від 17.09.08 р. № 514-VI «Про акціонерні товариства» (далі - Закон про АТ).

Безумовно, прийнятий у 2008 році Закон України від 17.09.08 р. № 514-VI «Про акціонерні товариства» (далі - Закон про АТ) далекий від досконалості. Він і не міг спочатку вивести правове регулювання цієї сфери на рівень європейських або світових стандартів - для цього необхідні роки його активного застосування, перевірки на практиці, не говорячи вже про зміну поглядів акціонерів та менеджменту.