ЮСТ УКРАЇНА

english version
русская версия
карта сайту
зворотний зв'язок
ПРО ФІРМУ ПОСЛУГИ ПАРТНЕРИ ЮРИСТИ КЛІЄНТИ НОВИНИ ПУБЛІКАЦІЇ ВАКАНСІЇ
Заснована у 2006 році

Україна, 01004, Київ
вул. Червоноармiйська, 9/2, офiс 7
тел.: + 38 (044) 289 3148
факс: + 38 (044) 492 0504

Донецький офiс
Україна, 83015, Донецьк
проспект Миру, 15, офiс 33
тел.: + 38 (062) 343 4084
факс: + 38 (062) 343 4083

 
Публікації
ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ: МІФ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?

Будь-який практикуючий юрист знає, що реальне виконання судового рішення - це насправді титанічна праця, яка далеко не завжди закінчується успіхом. Про якість виконавчого провадження не говорить тільки той, хто ніколи не мав справи з виконавчою службою.

Отримати позитивне рішення суду - це навіть не половина справи, а лише її початок...

Те, що наша виконавча служба недосить ефективна, розуміють навіть на вищих рівнях влади. Підтвердження тому - ухвалення Указом Президента України від 10.05.06 р. № 361/2006 Концепції вдосконалення суддівства для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (далі - Концепція).

У п. 8 Розділу І Концепції зазначено, що існуюча система виконання судових рішень є малоефективною. Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої служби (далі - ДВС). Європейський суд з прав людини у рішеннях проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів.

Згідно з п. 5 Розділу ІІ Концепції судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Іншими словами, держава на рівні Президента України фактично визнає неефективність ДВС і підписується у своїй безпорадності. Принаймні, з моменту ухвалення вищезгаданої Концепції не було здійснено жодного кроку, направленого на будь-які зміни системи виконання судових рішень.

Слід зазначити, що в п. 35 Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У п. 40 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.97 р. у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що відповідно до сталого прецедентного права п. 1 ст. 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов’язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним із аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з цивільно-правових питань до суду. Проте це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Складно навіть уявити, щоб ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний та швидкий розгляд, і разом з тим не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у цій статті лише проголошення доступу до судового органу і право на судочинство, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов’язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Тому, для цілей ст. 6 виконання рішення, прийнятого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що виконання судового рішення є основним етапом відновлення порушених прав людини. Але неефективність цієї стадії в Україні визнають як органи державної влади України, так і Європейський суд з прав людини.

У своїй діяльності наша компанія зіштовхнулася із досить цікавим прецедентом, а саме: виконанням рішення адміністративного суду, відповідачем у якому виступає ДВС. Справа розглядалася в порядку, передбаченому ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).

Суть порушення ДВС полягала в тому, що в процесі виконавчого провадження, яке було порушено на підставі виконавчого напису нотаріуса, сторони досягли згоди щодо виконання зобов’язань, та стягувач подав до ДВС заяву про повернення виконавчого документа. Але, не зважаючи на це, ДВС припинила виконавче провадження не у зв’язку з поверненням виконавчого документа, а у зв’язку з п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України від 21.04.99 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження). Згідно з цією нормою виконавче провадження підлягає завершенню у разі фактичного повного виконання рішення відповідно до виконавчого документа, і на цій підставі ДВС намагалася стягнути з боржника 10% виконавчого збору.

Боржник звернувся до суду з адміністративним позовом у порядку, передбаченому ст. 181 КАСУ.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04.03.09 р. було задоволено позов Боржника до Департаменту ДВС Мінюсту України про визнання нечинною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту про стягнення з боржника виконавчого збору. Крім того, зобов’язав Відділ примусового виконання рішень Департаменту ДВС Мінюсту винести постанову про завершення виконавчого провадження на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону про виконавче провадження. Зазначене судове рішення було залишено в силі постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.09 р.

16.06.09 р. було видано виконавчого листа, і позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС із заявою про виконання рішення суду.

19.10.09 р. головним державним виконавцем Роєнко Р.В. (країна має знати своїх героїв) було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на тій підставі, що Департамент ДВС є структурним підрозділом Міністерства юстиції і не є юридичною особою, а тому виконавчий лист не відповідає вимогам ст. 19 Закону про виконавче провадження, і на підставі п. 6 ч. 1 ст. 26 того ж Закону у відкритті виконавчого провадження необхідно відмовити. Іншими словами, мало того, що рішення суду виконавча служба проігнорувала як такt, так ще і цій обставині надається певна форма «законності», де Департамент ДВС не є юридичною особою, і саме цей факт є причиною невиконання судового рішення.

Але зазначені аргументи не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства України. Насправді, вказані дії можна розглядати як умисне невиконання рішення суду, за що законодавством передбачено кримінальну відповідальність.

В описаній нами ситуації ДВС розглядає виконавчого листа як основу для виконання рішення суду, тобто фактично встановлює, що саме виконавчий лист має вищу юридичну силу. Але насправді виконанню підлягають судові рішення, а не виконавчі листи.

Правове обґрунтування

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАСУ учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 того ж Кодексу відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС є відповідний орган ДВС.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України від 24.03.98 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі - Закон про ДВС) органами ДВС є:

- департамент ДВС Міністерства юстиції України;

- відділи ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції;

- районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи ДВС відповідних управлінь юстиції.

Таким чином, законодавством встановлено, що органи ДВС є відповідачами у справах, які розглядаються в порядку, передбаченому ст. 181 КАСУ, незважаючи на те, що вони не мають статусу юридичної особи.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення приймаються судами ім’ям України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України від 07.02.02 р. № 3018-III «Про судоустрій України» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

У зазначеній статті визначено, що виконанню підлягають саме судові рішення, що набули чинності (а не виконавчі листи), і вказані судові рішення є обов’язковими до виконання.

Частиною 1 ст. 1 Закону про ДВС встановлено, що державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України та здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Знову ж таки, звернемо увагу на той факт, що ДВС здійснює виконання рішень судів, а не виконавчих листів.

Згідно з ч. 2 ст. 257 КАСУ судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Таким чином, відповідно до Конституції України, Рішенням Європейського суду з прав людини, КАСУ та Закону про ДВС судові рішення, які набули законної сили, повинні виконуватися органами державної влади беззастережно, повною мірою та невідкладно, незважаючи на наявність або відсутність виконавчого документа і на можливі певні прогалини у праві. «...Невиконання судового рішення не може бути виправданим унаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання...» (див. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України»).

Інакше дії державного виконавця є порушенням Конституції України і чинного законодавства, які, відповідно, тягнуть за собою дисциплінарну та кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна відповідальність

Частиною 1 ст. 11 Закону про ДВС встановлено, що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 1 ст. 6 того ж Закону працівники органів ДВС (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту ДВС Мінюсту України, відділів ДВС Головного управління юстиції Мінюсту України в АР Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України від 16.12.93 р. № 3723-XII «Про державну службу», крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону.

Згідно зі ст. 17 того ж Закону громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов’язки».

В цьому випадку суворим дотриманням Конституції України і законів України є зокрема виконання положень:

- ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією і законами України;

- ст. 124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення приймаються судами ім’ям України і є обов’язковими до виконання на всій території України;

- ч. 2 ст. 11 Закону про судовий устрій України, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами і юридичними особами на всій території України;

- ч. 1 ст. 1 Закону про ДВС, відповідно до якої ДВС входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

У нашому випадку відмова від виконання рішення суду може тлумачитися не інакше, як порушення присяги державного службовця, що тягне за собою звільнення з державної служби.

На жаль, нам не відомі прецеденти звільнення державних виконавців з посади у результаті порушення ними Присяги.

На нашу думку, це певним чином більш сприятливо вплинуло б на ставлення державних виконавців до своїх прямих обов’язків.

Кримінальна відповідальність

Слід зазначити, що чинне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - ККУ) умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, карається штрафом від 500 до 1000 нмдг або позбавленням волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

На жаль, на сьогодні недосить поширена судова практика у частині залучення державних виконавців до кримінальної відповідальності, але вироки про їх засудження все ж таки є.

Наприклад, наведемо Вирок Братського районного суду Миколаївської області від 18.06.07 р. (справа № 1-77/2007) у кримінальній справі зі звинувачення ОСОБИ 2, у скоєнні злочинів, передбачених ст. 364 ч. 1, 366 ч. 1, 382 ч. 2, 366 ч. 1 ККУ.

Зазначеним вироком суд встановив, що ОСОБА 2 згідно з наказом № 11-л начальника державної виконавчої служби Миколаївської області від 18.11.05 р. була призначена на посаду начальника державної виконавчої служби в Арбузинському районі Миколаївської області. Працюючи на вказаній посаді, будучи державним службовцем 13 рангу, обіймаючи посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків зі здійснення керівництва державною виконавчою службою в Арбузинському районі, основним завданням якої є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що передбачено положенням про державну виконавчу службу в районах, містах (містах обласного значення), районах у містах, затвердженим наказом Департаменту державної виконавчої служби № 40 від 29.09.05 р., тобто будучи службовою особою, скоїв злочини за таких обставин:

25.12.06 р. ОСОБА 2, зловживаючи службовим положенням, навмисно, з корисливих мотивів, та в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, знаючи про те, що постановою державного виконавця - ОСОБА 3 від 01.06.06 р. накладено арешт на все майно, що належить ПСП «Старт», і про реальну наявність майна, яке належить ПСП «Старт», порушуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», не вжила заходів щодо своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень суду, які знаходяться на виконанні у службі та підлягають примусовому виконанню, а саме: наказу, виданого 25.04.06 р. Господарським судом Миколаївської області у справі №16/108/06 на виконання рішення Господарського суду від 06.04.06 р. про стягнення з ПСП «Старт» на користь Арбузинської районної державної насіннєвої інспекції 1981,80 грн., а також інших наказів, і повернув останні стягувачам, чим спричинив істотну шкоду державним інтересам на загальну суму 35017, 73 грн.

ОСОБА 2 за вказаних вище обставин 25.12.06 р. залишила постанови про повернення виконавчих документів без виконання у зв’язку з відсутністю майна, на яке можна накласти арешт з посиланням на п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

В ході досудового слідства встановлено, що за даними державної інспекції технічного нагляду, за ПСП «Старт» зареєстрована сільгосптехніка, що підтверджується записами у книзі тракторів, самохідних шасі, самохідних меліоративних та дорожно-будівельних машин і тракторних причепів та свідоцтвами про реєстрацію машин за 2003 р., про що було відомо начальнику державної виконавчої служби в Арбузинському районі - ОСОБІ 2.

Після цього ОСОБА 2 вищезгадані постанови про повернення виконавчих документів без виконання із свідомо неправдивими відомостями про відсутність майна у ПСП «Старт», на яке можна накласти арешт, підписала і засвідчила печаткою державної виконавчої служби в Арбузинському районі та надала до: Арбузинського районного центру зайнятості, управління Пенсійного фонду України в Арбузинському районі, Арбузинської районної державної насіннєвої інспекції та Державної податкової інспекції разом з виконавчими документами.

Вищезазначені докази, враховуючи їх послідовність, логічність, взаємозв’язок, підтверджують провину підсудного - ОСОБИ 2 у скоєнні інкримінованих йому злочинів, у зв’язку з чим суд вважає правильною кваліфікацію дії підсудного - ОСОБИ 2: за ст. 382 ч. 2 ККУ - невиконання судового рішення, тобто умисне невиконання службовою особою рішень суду, що набрали законної сили, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам або інтересам юридичних осіб. Суд засудив: ОСОБУ 2 визнати винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 382 ч. 2 УКУ, - 3 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на 3 роки.

Зрозуміло, у наведеному вироку порушення, допущені державним виконавцем, очевидні, але в цій ситуації не менш очевидним є факт умисного невиконання рішення суду, що набуло чинності.

Відмова у виконанні рішення суду здійснена з формальних підстав, які, на думку Європейського суду з прав людини, є неприпустимими у державі, що сповідує принцип верховенства права. Зазначена відмова веде до затягування виконання рішення суду.

Очевидно, що в цьому випадку можна говорити і про порушення Присяги державного службовця, і про скоєння злочину. Але як розвиватимуться події далі, поки що невідомо.

Єдине про що можна зробити висновок, так це про те, що система примусового виконання рішень - це бюрократичний механізм, не здатний ефективно реагувати на сучасні виклики та сприяти ефективному відновленню в правах. До тих пір, доки не буде зроблено реальних кроків, направлених на реформування системи виконання судових рішень, ми і надалі матимемо купу позовів до Європейського суду з прав людини.

Створення ефективного державного (можливо, приватного, - принаймні, про це йде мова у Концепції) органу виконання судових рішень й інших виконавчих документів є пріоритетним для нашої держави, яка декларує принцип верховенства права.

Але чомусь складно повірити у те, що в найближчі десять років хоч би у когось дійшли руки до вирішення цього питання.

Юлія КУРИЛО
Адвокат
партнер ЮФ «ЮСТ Україна»




повернутися до списку