ЮСТ УКРАЇНА

english version
русская версия
карта сайту
зворотний зв'язок
ПРО ФІРМУ ПОСЛУГИ ПАРТНЕРИ ЮРИСТИ КЛІЄНТИ НОВИНИ ПУБЛІКАЦІЇ ВАКАНСІЇ
Заснована у 2006 році

Україна, 01004, Київ
вул. Червоноармiйська, 9/2, офiс 7
тел.: + 38 (044) 289 3148
факс: + 38 (044) 492 0504

 
Публікації
Податок на землю: платити чи не платити (to pay or not to pay)?

Під час засідань одного з круглих столів, у яких брали участь фахівці нашої компанії, прозвучала дуже цікава думка про те, що у зв’язку зі скороченням податкових департаментів великих юридичних фірм, наша «доблесна» податкова служба могла б поповнитися кваліфікованими фахівцями. Що, у свою чергу, підвищило б загальний рівень професіоналізму працівників Державної податкової служби. Але це мрії, яким, на жаль, не судилося здійснитися.

Із сумом змушені констатувати факт, що в умовах кризи і без того низька якість роботи ДПС (маються на увазі, звичайно ж, її взаємини з бізнесом) неухильно прямує до негативу. Можливо, це частково пов’язано з необхідністю наповнення нашого багатостраждального Державного бюджету. А, швидше за все, подібне ставлення є наслідком роками виробленої звички фіскалів ігнорувати очевидні факти під час тлумачення норм податкового законодавства виключно на користь збільшення обсягу зібраних податків та зборів. Природно, що в період кризи ця звичка набула більш химерних форм.

До обговорення теми нас підштовхнув спір, що виник у одного з клієнтів нашої компанії з місцевою ДПІ. Наш клієнт (далі назвемо його ТОВ «Ф») є платником єдиного податку. У його власності знаходиться земельна ділянка. Цільове призначення земельної ділянки - комерційне використання: територія використовується як торговий комплекс (розділений на торгові місця асфальтовий майданчик, платна автостоянка, адміністративна будівля з торговим павільйоном, в якому також є торгові місця). ТОВ «Ф» отримує дохід від своєї підприємницької діяльності, що полягає у: а) наданні в оренду торгових місць; б) послугах платної автостоянки. Це підприємство вважає, що, використовуючи таким чином землю та сплачуючи земельний податок у складі єдиного податку, здійснювати будь-які додаткові сплати податку на землю не зобов’язане.

Інспектор місцевої податкової служби дотримується іншої думки, що природно, з причини багатократного збільшення розміру земельного податку внаслідок застосування коефіцієнтів збільшення нормативної грошової оцінки землі. Як мовиться: «Не миттям, так катанням!»

Для того, щоб наочно продемонструвати аргументування податкової служби, хочемо привести зазначене роз’яснення у повному обсязі:

«...ДПІ на Ваш запит від 27.04.09 р. повідомляє, що згідно з п. 6 постанови КМУ від 16.03.2000 р. № 507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. № 727» (із змінами і доповненнями) суб’єкт малого підприємництва, який згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Указу № 727/98 не є платником плати (податку) за землю, звільняється від плати (податку) за землю лише за земельні ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з довідкою про включення компанії «Ф» до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 07.11.08 р., одним з видів підприємницької діяльності товариства є «здавання в оренду власного нерухомого майна» - КВЕД 70.20.0.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності здає в оренду будівлю, споруду або їх частину, необхідно враховувати наступне.

Статтею 796 Цивільного кодексу України визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Тому, при наданні в оренду будівель, споруд або їх частин земельні ділянки під ними використовуються наймачами і не використовуються у підприємницькій діяльності наймодавцями (підприємницька діяльність наймодавців провадиться за рахунок надання в оренду майна, а не земельної ділянки).

Згідно зі ст. 797 цього Кодексу плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування будівлею і плати за користування земельною ділянкою.

Таким чином, при здаванні будівель або їх частин (майна) суб’єктами підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, іншим суб’єктам господарської діяльності, земельні ділянки під цими об’єктами не використовуються такими суб’єктами у своїй підприємницькій діяльності, а використовуються іншим суб’єктом господарської діяльності.

Враховуючи викладене, платники єдиного податку, які не використовують у своїй підприємницькій діяльності земельні ділянки під об’єктами нерухомості, що передані в оренду іншим суб’єктам господарської діяльності, повинні сплачувати за ці земельні ділянки земельний податок на загальних підставах...».

Висловлюючи цю думку, ДПІ керувалося роз’ясненнями ДПАУ, зокрема, у своєму листі від 20.09.06 р. № 17471/7/15-0617 «Про плату за землю» головне податкове відомство зазначає, що «...при передачі суб’єктом підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку, будівель або споруд (їх частин) іншим суб’єктам господарювання земельні ділянки використовують наймачі будівель чи споруд, які здійснюють діяльність в орендованих будівлях або спорудах, а відповідно - й на земельних ділянках під ними. Тому, суб’єкт підприємницької діяльності - власник землі чи землекористувач, який є платником єдиного податку та звільняється від сплати земельного податку, за земельні ділянки під будівлями, спорудами або їх частинами, переданими в оренду іншим суб’єктам господарювання, повинен сплачувати земельний податок у порядку та за ставками, визначеними Законом № 2535-XII...».

На нашу думку, подібний підхід не базується ні на відповідних нормах законодавства, ні на будь-яких висновках, і взагалі суперечить здоровому глузду.

Зіштовхнувшись з подібним підходом до тлумачення чинного законодавства, слід звернутися до поняття, а що ж являє собою підприємницька діяльність?

Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно зі ст. 3 того ж Кодексу під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГКУ підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Таким чином, передача в оренду торгових місць і надання послуг платної автостоянки у нашому випадку є підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється систематично, має на увазі отримання доходу, а вищезгадані послуги мають вартісний характер. Саме тому, на наш погляд, використанням земельної ділянки у підприємницькій діяльності буде як самостійне її використання (як випадок з автостоянкою), так і передача в оренду торгових місць.

У своєму роз’ясненні ДПІ посилається на те, що ТОВ «Ф» згідно з довідкою з ЄДРПОУ здійснює один з видів підприємницької діяльності - «здавання в оренду власного нерухомого майна» - КВЕД 70.20.0. Тому, на думку ДПІ, підприємницька діяльність провадиться за рахунок передачі в оренду майна, а не земельних ділянок. Звернувшись до Класифікатора видів економічної діяльності (ДК 009:2005), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.05 р. № 375, побачимо, що здавання в оренду власного нерухомого майна включає: здавання в оренду власної житлової та нежитлової нерухомості; здавання в оренду земельних ділянок. Таким чином, стає очевидним, що КВЕД 70.20.0 передбачає як вид підприємницької діяльності здавання в оренду землі!

Згідно з ч. 1 ст. 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Тобто, у нашому випадку в оренду передається, як нерухоме майно (місце в павільйоні, «шматок» асфальту), так і земельна ділянка, на якій зазначене майно знаходиться.

Враховуючи те, що від передачі земельної ділянки у користування іншим особам підприємець отримує вигоду у вигляді орендної плати, можна сміливо стверджувати, що передача земельної ділянки в оренду іншій особі буде використанням вказаної ділянки у власній підприємницькій діяльності.

Відкинувши вбік теоретичний виклад, який так би і міг залишитися думкою юриста на задану тему, звернімося краще до судової практики, що склалася під час розгляду подібного виду справ.

Судова практика

Забігаючи наперед, зазначимо, що аргументи, наведені вище, повністю підтримуються судами всіх інстанцій, і під час розгляду справ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов’язань з податку на землю суди стають на бік платників єдиного податку.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.08 р. у справі № 13/425 про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення встановлено, що згідно зі ст. 1 Закону України від 07.02.91 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» підприємницька діяльність - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими в якості суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 3 вказаного вище Закону підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Як убачається з матеріалів справи, податкове зобов’язання з податку на землю визначено пропорційно до належного позивачу на праві власності (договір купівлі-продажу від 23.06.02 р.) нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ …

01.01.08 р. позивачем отримано свідоцтво про сплату єдиного податку, відповідно до якого видом діяльності визначено: здавання в оренду власного нерухомого майна.

Оскільки операції з оренди є за своєю суттю операціями з надання послуг, а орендна плата включає не тільки компенсацію витрат, але й відповідний прибуток орендодавця, операції з оренди підпадають під визначення підприємницької діяльності, а отже, платник єдиного податку – орендодавець має право на відповідну пільгу.

Тобто позивачем не було допущено порушення ст. 13, 17 Закону України «Про плату за землю».

Як бачимо, суд посилається на норми Закону України «Про підприємництво». На наш погляд, це пов’язано з тим, що підприємець був зареєстрований до прийняття «нового» ГКУ, хоча, тут доцільно застосовувати саме норми цього Кодексу, оскільки підприємницька діяльність здійснюється у зазначений момент, а вказаний Закон втратив чинність 01.01.04 р.

Але, за великим рахунком, це не змінює суті рішення, оскільки ГКУ містить аналогічні положення, і, як убачається зі вказаного рішення, суд вважає, що передача в оренду нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, вважається використанням земельної ділянки у підприємницькій діяльності.

Крім того, хотілося б розглянути думку Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) в аналогічних справах.

Так, у постанові ВАСУ 20.02.08 р. у справі № 32/223 (№ К-10014/06) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення судом вказано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.05 р., залишеним без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.05 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення ДПІ ...

Судові рішення мотивовані тим, що земельний податок у розмірі ... донарахований позивачеві неправомірно, оскільки останній звільнений від сплати земельного податку на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» та Постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727».

Законодавством встановлені дві обов’язкові умови, на підставі яких суб’єкт підприємницької діяльності не є платником плати (податку) за землю:

- перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку, про що отримано свідоцтво про сплату єдиного податку;

- земельні ділянки, які є об’єктом плати за землю, мають використовуватися для провадження підприємницької діяльності.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, СПД - фізична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку за видом діяльності: здача в оренду приміщення до 100 м2. Місцем здійснення діяльності визначено: м. Київ, ...

Земельна ділянка, яка є об’єктом плати за землю, використовується позивачем для підприємницької діяльності, оскільки приміщення під будинком по вул. … у м. Києві, що є невіддільним від земельної ділянки, передано в оренду на підставі договору оренди з ТОВ ...

Зі вказаного рішення можна зробити наступний висновок: ВАСУ також вважає, що передача нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, в оренду іншим особам, є використанням земельної ділянки у підприємницькій діяльності.

Вищезазначене рішення є не єдиним.

Так, на приклад, можна також навести постанову ВАСУ в справі №33/195 (К-11877/06) від 16.07.08 р. про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якого встановлено, що « ...Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.06.05 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.05 р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ ...

Як було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, у періоді, за який позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на землю, позивач провадив підприємницьку діяльність зі здавання в оренду належного йому на праві власності нежитлового приміщення по вул. ..., що підтверджується правовстановлюючими документами на вказане приміщення, договором оренди цього приміщення, актами прийому-передачі виконаних робіт до цього договору оренди.

Згідно зі свідоцтвом про сплату єдиного податку останнє видане позивачеві, зокрема, на здійснення такого виду підприємницької діяльності як здавання нежитлового майна в оренду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність у позивача в періоді, який перевірявся, обов’язку сплачувати податок за землю, оскільки останній знаходився на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку, отже, на нього поширювалися приписи Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктами малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.98 р. (із змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України №746/99 від 28.06.99 р.), а також приписи Постанови КМУ «Про роз’яснення Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98» від 16.03.2000 р. № 507 (із змінами та доповненнями) щодо звільнення від сплати податку на землю саме за земельні ділянки, які використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення скарги та скасування законних і обгрунтованих судових рішень не вбачається».

Як видно з наведених вище судових рішень, практика однозначна - передача в оренду іншим особам нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, вважається використанням вказаної земельної ділянки у підприємницькій діяльності і, як наслідок, зазначена особа звільняється від сплати податку на землю.

Висновок

Аналізуючи нормативну базу та судову практику, доводиться у черговий раз констатувати, що практика фіскалів, побудована за принципом «тиснути, поки тиснеться» (а потім - натиснути ще сильніше), - живе і процвітає.

Адже як у нас прийнято? Один підприємець погодиться з такою думкою, і платитиме. Таких, на жаль, поки що більшість. А інший піде і боротиметься. Таких, і теж, на жаль, - меншість. А тут ще суд іноді грає на руку «дірявому» бюджету, ламаючи раніше усталену практику. Тому, дивися, ще і пощастить податковій інспекції.

Юлія КУРИЛО
Адвокат
партнер ЮФ «ЮСТ Україна»




повернутися до списку