ЮСТ УКРАЇНА

english version
русская версия
карта сайту
зворотний зв'язок
ПРО ФІРМУ ПОСЛУГИ ПАРТНЕРИ ЮРИСТИ КЛІЄНТИ НОВИНИ ПУБЛІКАЦІЇ ВАКАНСІЇ
Заснована у 2006 році

Україна, 01004, Київ
вул. Червоноармiйська, 9/2, офiс 7
тел.: + 38 (044) 289 3148
факс: + 38 (044) 492 0504

 
Публікації
Деякі аспекти судового захисту прав учасника при виході з товариства з обмеженою відповідальністю

Стала досить популярною тема відсутності стабільної судової практики в сфері захисту майнових прав учасників, пов'язаних з виходом з товариства з обмеженою відповідальністю - однієї з найпоширеніших організаційно-правових форм ведення бізнесу. У свою чергу, не можемо не відзначити, що актуальність цієї теми ще більше загострилася після прийняття ВГСУ рекомендацій «Про практику застосування законодавства, пов'язаного з розглядом корпоративних спорів» від 28.12.2007 року.

Незважаючи на те, що зазначений документ вніс ясність у цілий ряд питань, що викликали дебати в юридичному середовищі, питання пов'язане із захистом прав учасників при їхньому виході з товариства з обмеженою відповідальністю так і залишилося «за кадром». Не додало ясності в цьому питанні узагальнення практики застосування законодавства, пов'язаного з розглядом корпоративних спорів, почате ВСУ (лист від 01.08.2007 року (далі - Лист).

Як відзначив ВСУ у своєму Листі, аналізуючи стан нормативного забезпечення корпоративних відносин в Україні, доводиться констатувати, що вітчизняне законодавство занадто фрагментарно регулює питання створення і діяльності цих суб'єктів на відміну від законодавства провідних країн світу.

І дійсно, дотепер законодавче регулювання, а також судова практика та застосовування механізмів захисту майнових прав учасника при виході із товариства в частині одержання адекватної компенсації своєї частки, залишають бажати кращого.

Згідно ч.1 ст. 148 ЦК України: учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти із товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше чим за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом

Не можна не погодитися з думкою ВСУ про те, що можливість виходу учасника з ТОВ не залежить від згоди інших учасників, і не обумовлена здійсненням іншими учасниками яких-небудь юридично-значимих дій, у т.ч. проведення загальних зборів, внесення змін у статутні документи.

А. направив Товариству заяву про свій вихід зі складу учасників ТОВ. Через місяць після вручення Товариству заяви про вихід, на адресу А. надійшло повідомлення про проведення загальних зборів, до порядку денного якого внесене питання про вихід А. із Товариства та виплати йому частки.

Рішенням загальних зборів був затверджений вихід А. із Товариства, а також визначена до виплати вартість внеску А. до статутного капіталу ТОВ.

Зрозуміло, що подібне рішення учасників не можна вважати законним, оскільки відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»: при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному (складеному) капіталі.

Стало бути, А. уже на момент підведення підсумків зазначених загальних зборів було відомо про порушення його майнового права на справедливу компенсацію вартості його частки в майні ТОВ. Далі задамося питанням - які дії може почати А. для судового захисту свого права?

У Листі ВСУ роз'яснив, що однією з підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів можуть бути порушення загальними зборами прав або законних інтересів учасника товариства.

Однак, у нашому випадку виникає ситуація, за якої у момент проведення загальних зборів А. ще був учасником товариства, однак після їх проведення таким бути перестав.

У продовження теми, звернемо увагу на те, що ВСУ вказав: «для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову». У цілому така позиція ВСУ відповідає закону (ч. 5 ст. 98 ЦК України надає право саме учасникові звертатися до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів) і не викликає критики. Але якщо буквально додержуватися цієї логіки, можна припустити, що учасник А., який вийшов, не має правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів, оскільки на момент такого звернення вже не є учасником товариства. На думку автора, судам не слід сприймати висловлену ВСУ позицію як обмеження  звернення учасників, що вийшли, до суду з позовами про визнання недійсним рішення загальних зборів у частині визначеної до виплати суми. Не можна забувати, що згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України будь-яка особа має право на захист свого права і звернення до суду за таким захистом у випадку порушення, заперечення або не визнання такого права. Не викликає сумніву, що прийнявши вищевказане рішення, Товариство порушило майнові права А., що є підставою для звернення до суду з відповідним позовом. Будемо сподіватися, що при розгляді позовів учасників, що вибули про визнання недійсними рішень загальних зборів, які порушують їхні майнові права, пов'язані з виходом із товариства, суди будуть виходити саме з цієї логіки.

На думку автора, в описаному випадку А. необхідно, не чекаючи закінчення 12 місяців від дня виходу, звертатися до суду з позовом про визнання рішення загальних зборів частково недійсним.

У противному випадку, після закінчення 12 місяців від дня виходу при розгляді судом можливого позову А. до товариства про стягнення вартості частки в майні ТОВ, відповідач може прийняти на озброєння наступну позицію. Як роз'яснив ВСУ: «господарським судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, які за своєю природою є актами, вважаються дійсними, якщо в судовому порядку не буде встановлене інше, тобто існує презумпція легітимності рішень відповідних органів управління». Більше того: «рішення загальних зборів учасників є актами, оскільки ці рішення обумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин». Таким чином, Товариство буде посилатися на те, що рішення загальних зборів є обов'язковим для учасників Товариства та вважається дійсним, якщо судом не встановлене зворотне. При цьому Товариство не має підстав вийти за рамки прийнятого загальними зборами рішення при виплаті суми компенсації, а обов'язкова складова цивільного правопорушення -  вина Товариства у цьому випадку відсутня.

Таким чином, не можна не відзначити наявність певної колізії між майновим правом учасника на справедливу виплату та обов'язком Товариства неухильно виконувати рішення свого вищого органа управління. Безумовно, що суд знайде вихід із ситуації та найімовірніше захистить права учасника, що вийшов. Однак, в обґрунтуванні свого рішення у зв’язку з наявністю певних колізій норм корпоративного права, суду доведеться уникати прямої оцінки «гострих кутів» корпоративних відносин, внутрішньо керуючись принципом розумності і справедливості.   

У деяких випадках при подачі учасником, що вийшов, позову про стягнення вартості частки в майні ТОВ, ще однією перешкодою може стати відсутність у такого учасника інформації про діяльність товариства.

Досить часто зустрічаються ситуації, коли в силу певних обставин особа стала учасником господарського товариства, однак надалі у зв'язку з порушенням права на участь у керуванні товариством не мало ніякої інформації про його діяльність.

Очевидно, що у випадку звернення до суду з позовом про стягнення вартості частки при формулюванні позовних вимог першочерговим завданням є визначення суми вимог і її документальне обґрунтування.

Варто застерегти, що у випадку бажання такого учасника вийти із Товариства, до виходу варто ретельно підготуватися.

Зокрема, ст. 116 ЦК України передбачає, що саме учасники господарського товариства мають право в порядку, установленим установчим документом товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства. Згідно ст. 88 ГК України на вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів керування товариства. Аналогічні положення містить п. «г» ст. 10 Закону «Про господарські товариства».

Специфіка відносин знову ж таки полягає в тому, що відповідач буде доводити, що право на одержання інформації про діяльність товариства має тільки особа, яка на момент подачі позову до суду перебуває в статусі його учасника.

Судова практика по-різному дивиться на ці питання. Зокрема, деякі суди вважають, що особа має право на одержання інформації про діяльність товариства за той період, у який вона була учасником товариства не залежно від наявності такого статусу на момент подачі позовної заяви.

Таким чином, уже після здійснення юридично значимих дій, спрямованих на вихід із товариства, можливості задоволення позову про витребування у товариства документів і інформації є неоднозначними, хоча позитивна тенденція задоволення таких позовів вже після виходу із товариства також існує.

У зв'язку із цим, перед прийняттям рішення про вихід із товариства та за відсутності інформації про його діяльність рекомендуємо завчасно звернутися до суду з метою витребування необхідних документів, а вже після планувати свій вихід зі складу учасників.

У завершення хотілося б відмітити, що у своїх роз'ясненнях вищі судові інстанції не бажають розбиратися зі складностями та колізіями питань захисту майнових прав учасників, які виходять із товариства. З огляду на стабільну бездіяльність законодавця у подальшому удосконаленні корпоративного законодавства, на думку автора, дане питання ще довгий час буде залишатися відкритим. А особам, які бажають реально розпорядитися своїм правом на вихід і одержати справедливу компенсацію, прийдеться «йти на дотик у темряві», використовуючи існуючі складні і не досконалі схеми судового захисту.




повернутися до списку