ЮСТ УКРАЇНА

english version
русская версия
карта сайту
зворотний зв'язок
ПРО ФІРМУ ПОСЛУГИ ПАРТНЕРИ ЮРИСТИ КЛІЄНТИ НОВИНИ ПУБЛІКАЦІЇ ВАКАНСІЇ
Заснована у 2006 році

Україна, 01004, Київ
вул. Червоноармiйська, 9/2, офiс 7
тел.: + 38 (044) 289 3148
факс: + 38 (044) 492 0504

 
Публікації
Визначення моменту виходу учасника з ТОВ

Не дивлячись на тривалу практику правозастосування Закону України «Про господарські товариства», і тривалості існування такої форми господарювання як товариство з обмеженою відповідальністю правові проблеми, пов'язані з відносинами між учасниками такого товариства, а також відносини між Товариством і учасником, залишаються terra incognita, як для безпосередніх учасників таких правовідносин, так і для судів.

Нещодавно управлінням вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України було проведено узагальнення практики розгляду судами корпоративних спорів, за результатами якого було визнано за доцільне підготувати проект Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Сподіваємося, що вказаний документ внесе ясність в таке актуальне правове питання, як визначення моменту виходу учасника зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю.

Чому це питання таке важливе? Тому що момент виходу учасника є поштовхом, передумовою  до цілого ряду подій пов'язаних із цим моментом. Відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України «Про господарські товариства»: При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному (складеному) капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, у якому він вийшов із товариства, і в строк до 12 місяців від дня виходу. Крім того, вихід учасника із Товариства тягне за собою зміну складу учасників, іноді зменшення статутного капіталу. Від дати виходу учасника, залежить строк виплати вартості частки учасника в майні Товариства, а також її розмір. Тобто, момент виходу зі складу учасників, є визначальним у майнових і немайнових взаєминах між Товариством і його учасниками.

Нами здійснена спроба проаналізувати вже наявні правові позиції, щодо питання визначення моменту виходу учасника з товариства, а також, виходячи з багаторічної практики участі в корпоративних конфліктах, сформульований підхід до вирішення подібної правової проблеми.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 116 ЦК України: учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом:  вийти з товариства. Аналогічна норма закладена в пункті в) ч.1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства».

Для визначення моменту виходу учасника з товариства, за основу необхідно взяти три відправні пункти, які можуть вважатися таким моментом:

1. Закінчення тримісячного строку з моменту подачі учасником товариства заяви про вихід з товариства.

2. Проведення загальних зборів учасників товариства з розглядом питання про вихід учасника та складення протоколу загальних зборів учасників.

3. Державна реєстрація змін в установчі документи.

Зупинимося докладніше на кожному з них.

1. Закінчення тримісячного строку з моменту подачі учасником товариства заяви про вихід з товариства.

Звичайно, вказаний варіант є найбільш прийнятним для учасника товариства, що виходить, оскільки дає можливість мінімізувати свої ризики, пов'язані з можливим відчуженням товариством своїх активів.

 

Відповідно до ч.1 ст. 148 ЦК України: Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичної осіб - підприємців" у випадку внесення змін в установчі документи, які пов'язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, додатково подається один з нижче перерахованих документів: нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників).

Тобто учасник, що виходить, відповідно до закону повинен подати на адресу товариства нотаріально засвідчену заяву про свій вихід не пізніше, ніж за три місяці до дня виходу.

Вихід учасника із товариства пов'язаний зі змінами статуту товариства, а також досить часто зі зменшенням статутного капіталу товариства, що відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Тому факт виходу учасника із Товариства, повинен обов'язково знайти своє відображення в установчих документах товариства, зміни яких підлягають державній реєстрації.

Крім того, у випадку, коли вихід учасника з товариства пов'язаний зі зменшенням статутного капіталу, необхідно врахувати ч.5 ст. 144 ЦК України, відповідно до якої: Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Таким чином, до ухвалення рішення по заяві про вихід, учасники, які залишаються повинні прийняти одне з рішень: або повідомити всіх кредиторів про зменшення статутного капіталу, або одночасно з ухваленням рішення про вихід учасника з товариства прийняти рішення про збільшення розміру статутного фонду, таким чином, щоб по факту виходу учасника з товариства, розмір статутного фонду залишився на рівні, що існував до виходу учасника. При цьому, необхідно враховувати, що збільшення розміру статутного капіталу можливо лише після повного внесення учасниками своїх часток (ч.2 ст.16 Закону України «Про господарські товариства»).

Разом з тим, необхідно звернути увагу на рішення Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року в справі за позовом (...) до товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Агро" (далі - ТОВ "Магістраль-Агро") про визнання недійсним і скасування п. 1 рішення загальних зборів учасників ТОВ " Магістраль-Агро" від 04.05.2004 (протокол N 4), рішення загальних зборів учасників ТОВ "Магістраль-Агро" від 01.03.2005 (протокол N 1), стягнення вартості частини майна, пропорційній частці в статутному фонді.

Рішенням Верховного Суду України встановлено, що: відповідно до ст. 54 Закону "Про господарські товариства" (далі - Закон) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у такому році до моменту його виходу. Аналогічні положення містяться в ст. 148 ЦК у п. 9.4 Статуту товариства (в редакції 14.08.2003), у п. 6.4 Установчого договору товариства.

Разом з тим у статті 148 ЦК та іншому чинному законодавстві відсутні правові норми, які вказують на те, який день слід вважати датою виходу учасника з господарського товариства.

У той же час відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦК засновники товариства з обмеженою відповідальністю в разі необхідності визначити між собою взаємовідносини щодо створення товариства вправі укладати договір у письмовій формі, який встановлює умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Відповідно до п. 6.11 Установчого договору ТОВ "Магістраль-Агро" днем виходу з товариства для виплати вартості частки в майні товариства вважається день подання заяви про вихід або дата про прийняття рішення про виключення зі складу учасників.

Судом безспірно встановлено факт подачі позивачем заяви про вихід з товариства 01.03.2004.

Нормами закону - п. 7 ч. 4 ст. 145 ЦК, ст. 59 Закону віднесено до компетенції загальних зборів товариства вирішення питання про виключення учасника товариства з підстав, передбачених ст. 64 Закону.

В той же час ст. 10 Закону передбачає право учасника у встановленому порядку в будь-який час вийти з товариства, незалежно від згоди інших учасників чи самого товариства.

Положення статутних документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Статутні документи ТОВ "Магістраль-Агро" таких обмежень не містять і не відносять до компетенції загальних зборів товариства вирішення питання про вихід учасника з товариства на відміну від виключення з товариства за систематичне невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків (п. 6.7 Установчого договору, п. 9.7 Статуту).

 Аналіз зазначених правових норм та статутних документів товариства дає підстави для висновку про те, що на вихід учасника товариства з товариства не вимагається згода інших учасників чи прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства, а днем виходу учасника з товариства є день подачі ним заяви про вихід з товариства у встановленому порядку.

З наведеного очевидно, що Верховний суд, вважаючи право учасника на вихід зі складу учасників безумовним правом, моментом виходу учасника з Товариства визначив дату подачі відповідної заяви про вихід на адресу Товариства.

Звертає на себе увага та обставина, що в наведеному судовому рішенні ВСУ припускає, що саме учасники ТОВ мають право, затверджуючи установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю або за допомогою укладання Договору між засновниками, або шляхом внесення відповідних розділів і положень до статуту товариства, визначити момент виходу учасника з товариства. Це право учасникам надане ч.1 ст. 88 Цивільного Кодексу України: «В статуті товариства вказуються, зокрема, порядок вступу в товариство і вихід з нього».

Як і у випадку, коли порядок виходу учасника із Товариства статутом не врегульований, так і у випадку внесення до статуту відповідних положень, для третіх осіб учасник буде вважатися таким, що вийшов із товариства з моменту проведення державної реєстрації змін в установчі документи. А от у взаєминах між учасником і Товариством, у випадку врегулювання статутом порядку виходу - момент виходу буде визначений статутом, а у випадку коли момент виходу й порядок виходу статутом не регламентований - днем виходу буде вважатися дата подачі учасником заяви про вихід на адресу Товариства (як вбачається з наведеного вище судового рішення).

Звичайно, зазначене рішення є не єдиним на дану тему, існують і інші рішення Верховного суду України, що містять протилежну позицію вищої судової інстанції по цьому ж питанню. Крім того, хотілося б посперечатися з подібною позицією Верховного суду України. Так на наш погляд подібний підхід не дозволяє повною мірою забезпечити захист прав і законних інтересів інших учасників правовідносин. Наприклад, при значній кредиторській заборгованості товариства може скластися ситуація, при якій учасникові буде виплачуватися вартість його частки саме на момент виходу. Але, як ми вже відзначали, вихід учасника пов'язаний зі зменшенням розміру статутного капіталу, якому передує повідомлення кредиторів про проведення відповідного зменшення, і вони мають право вимагати погашення заборгованості перед ними. Тобто товариство повинне  буде виплатити учасникові вартість частки без врахування вимог кредиторів, а потім ще й провести розрахунки з кредиторами.

З огляду на вищевикладене, вважаю за доцільне висловити власні рекомендації. Якщо в договорі про створення товариства або в статуті не був визначений момент виходу учасника, з метою захисту своїх прав і недопущення затягування в ухваленні рішення загальними зборами товариства, учасникові, що виходить, варто написати в заяві наступне: «Прошу розглянути заяву та прийняти відповідне рішення до такої-то дати». Якщо до цього моменту загальні збори не буде проведено, учасник може звернутися в суд з позовом про захист своїх прав. Але відразу необхідно відмітити, що в такому випадку судовий захист є недостатньо ефективним з урахуванням тривалості розгляду судових справ.

2. Проведення загальних зборів учасників товариства з розглядом питання про вихід учасника та складення протоколу загальних зборів учасників.

Думка про те, що учасник вважається таким що вийшов з моменту державної реєстрації змін до статуту товариства, давно існує в ділових і юридичних колах. Така позиція не в останню чергу обумовлена тим, що з позиції закону вихід зі складу учасників - як правочин вимагає державної реєстрації, і саме з моменту державної реєстрації такий правочин має місце бути. Саме така логіка міркувань була запропонована Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва по вказаному питанню, який в листі від 28.07.2004 р. N 5114 «Про надання роз'яснень» зазначає наступне:

 …Щодо того, що вважається днем виходу учасника з товариства, повідомляємо наступне.

Статтею 202 ЦКУ встановлено визначення правочину, згідно з яким правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 210 цього ж Кодексу встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Оскільки, відповідно до статті 6 вказаного вище Закону, товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, а статтею 7 визначено, зокрема, що зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства, вважаємо, що зміни до установчих документів набувають чинності з дати їх реєстрації.

Тобто днем виходу учасника з товариства є день державної реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства.

Однак, із такою позицією погодитися не можна. Насамперед, судова практика, яка склалася, категорично відмовляється відносити статут товариства до угод (правочинів), вказуючи, що це акт нормотворчості органу управління господарським товариством, а тому реєстрація змін до статуту, не є державною реєстрацією правочину. Крім того, відповідно до ч.5 ст. 89 ЦК України: зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Тобто закон говорить, що факт виходу зі складу учасників товариства зафіксований шляхом внесення зміни до установчих документів юридичних осіб, набуває чинності з моменту державної реєстрації лише для третіх осіб.

Інші учасники Товариства так само, як і саме товариство у своїй діяльності, зобов'язані керуватися статутом і чинним законодавством. Тобто, у момент одержання повідомлення від учасника про майбутній вихід, Товариство зобов'язане вчинити дії, спрямовані на державну реєстрацію змін, які відбулися у складі учасників товариства та з його статутним капіталом. А якщо зазначені дії Товариством не було вчинено у встановлений законом строк, то Товариством порушуються вимоги закону про державну реєстрацію, а також порушуються права кредиторів Товариства, учасника що вийшов і т.д.. 

3. Державна реєстрація змін в установчі документи.

Що стосується державної реєстрації, то, на нашу думку, ця дія є завершенням процедури виходу учасника товариства. З вказаного моменту зміни в статуті товариства набувають чинності для третіх осіб. Саме з вказаної дати починається відлік тримісячного строку, коли рішення про зменшення розміру статутного фонду набуде чинності (ст. 56 Закону України «Про господарські товариства»).

Але день державної реєстрації змін не може прийматися до уваги при визначенні моменту виходу учасника з товариства, оскільки від моменту ухвалення рішення про вихід учасника до проведення відповідної реєстрації може пройти значний час.

Висновки.

З огляду на все вищевикладене можна зробити наступний висновок:

1. Днем виходу учасника з товариства необхідно вважати день, визначений в установчих документах або в договорі про створення товариства.

2. Якщо момент виходу учасника з товариства не визначений в установчих документах або в договорі про створення товариства, то днем виходу учасника є день подачі учасником заяви про вихід зі складу учасників Товариства.

Якщо брати до уваги п.2, то  слід зазначити, що чинне законодавство фактично дає учасникам право вийти зі складу товариства, але, у той же час, не встановлює механізм реалізації зазначеного права.

На нашу думку, суб'єктам законодавчої ініціативи України було б доречно переймати досвід іноземних держав. Наприклад, у Росії законодавчо встановлений механізм реалізації права учасника товариства на вихід зі складу учасників. Відповідно до  ч.2 ст. 26 Федерального Закону Російської Федерації «Про товариства з обмеженою відповідальністю»: У  випадку  виходу  учасника  товариства з товариства, його частка переходить до  товариства  з  моменту  подачі  заяви  про  вихід  з товариства. При  цьому товариство зобов'язане виплатити учасникові товариства, який подав заяву про вихід із товариства,  дійсну вартість його частки.

 У цьому випадку, моментом виходу учасника із товариства є момент подачі ним заяви про вихід зі складу учасників товариства. Товариство стає власником частки учасника, що вийшов, і зобов'язане протягом року реалізувати вказану частку або зменшити статутний капітал товариства. Такий порядок, на наш погляд, є найбільш демократичним і сприяє захисту майнових прав учасника, що виходить. У цьому випадку статутний капітал не зменшується. Частка переходить у власність товариства, а учасник, що виходить не залежить від волі інших учасників. Крім того, вартість частки в майні товариства розраховується по даним балансу товариства на момент виходу учасника, тому навіть відчуження активів товариства після подачі заяви не вплине на вартість частки учасника товариства, оскільки активи товариства на момент подачі заяви перебували на балансі товариства.

У сучасних умовах в Україні законодавчо створена не припустима в правовому суспільстві ситуація, коли в особи є право, але немає механізму його реалізації. Тому зазначене питання потребує якнайшвидшого вирішенні в законодавчому порядку.


повернутися до списку